Пояснює зоопсихологиня і фахівчиня з корекції поведінки Оксана Галан

У новоспеченого власника маленького цуценяти зазвичай виникає мільйон і одна тисяча запитань про те, як правильно годувати, доглядати і виховувати маленьке собаченя. Що потрібно придбати, де краще розмістити, у кого лікувати тощо. Виникає й одне з найважливіших питань — коли починати навчати цуценя? На жаль, ще є кінологи і заводчики, які радять власникам стартувати з дресируванням «коли собака підросте». Існує, на жаль, і така думка, що цим взагалі не варто перейматися.  Мовляв, «після двох років собака сам порозумнішає». Які підводні камені має цей підхід?

Ключовим є процес: як навчається собака, чому формування починається вже з перших місяців і чи беремо ми у цьому безпосередню участь. До двох місяців щеня у товаристві своїх братів і сестер опановує чимало правил, якими послугвуватиметься упродовж усього життя. Наприклад, якою має бути сила ігрового укусу, щоби партнер не відмовився гратися. Або ж яку позу прийняти, щоби тебе врешті лишили у спокої. А також де потрібно пісяти і чому людина — це безпечно.

Наше завдання після переїзду цуценяти — навчити його правил поведінки у нашому домі. Це відбувається постійно. Щеня має різні потреби і шукає шляхи їх задовольнити. У результаті або отримує бажане, — і тоді вже діятиме так само у схожих ситуаціях; або ні — тоді тварина шукатиме далі.

via GIPHY

Наприклад, щеня хоче погратися з вами. Для цього воно може хапати вас за штани, а іноді й за ногу. Якщо ви смикатимете ногами, тікатимете і відштовхуватимете улюбленця, то він постійно поводитиметься саме так. Чому? Тому що у підсумку чотирилапий отримав бажане — веселу гру з живою здобиччю. Це вам усе те, що відбувається, мало нагадує забавку, бо молочні зуби завдають сильного болю шкірі, не захищеній шерстю. Натомість цуценяті у такій ситуації доволі весело. Якщо ж ви, навпаки, не будете рухатися і видавати звуки, відмежуєтеся від щеняти і припините будь-яку взаємодію, то воно шукатиме інших способів. Можливо, побіжить по улюблену іграшку — от тоді можна винагородити його активною і веселою грою за доречну поведінку.

В цьому випадку собака отримала безумовне підкріплення — гру. Безумовним підкріпленням для тварини є усе те, чого вона у певний момент жадає — гра, спілкування з господарем чи іншими тваринами, їжа, рухова активність і дослідження нових місць, мічення і пошук. А будь-яка дія, яку супроводжувало підкріплення, найімовірніше, повториться. Очевидно, що процес формування поведінки цілком може відбуватися без нашої участі. Однак результат нам не сподобається. Взагалі.

Що робити? Згадати, що ми живемо у чудовий час доступу до величезних масивів інформації. Ви, наприклад, можете читати цей текст, поки ваш собака перебуває на столі у грумера. Я особисто постійно захоплюватися можливостями. З’ясуймо, якими видами безумовного підкріплення ви можете користуватися для власної вигоди.

  • однозначно це їжа
  • гра з собакою
  • соціальне підкріплення (іноді вельми сумнівно, що до нього вдаються доречно, але пам’ятати про це точно варто)

via GIPHY

Я буквально чую ваше обурення: «Це що, тепер усе життя з собачою їжею ходити?». Ні. Для цього у нас є можливість застосовувати умовне підкріплення. Це якийсь стимул, який для собаки спочатку нічого не означає. Наприклад, слово «молодець», клацання клікера або ляскання в долоні. Усе те, що відбувається до безумовного підкріплення і надалі також стане цінним для собаки.

Умова лише одна. Дуже важливо на початковому етапі навчання правильно використовувати маркер чи клікер для відзначення очікуваної поведінки у відповідь на той чи інший зовнішній стимул. Що частіше собака отримує бажане після умовного підкріплення, то ціннішим воно для нього ставатиме. По суті, ви, як акумулятор, заряджаєте слово «молодець». А потім користуєтеся цим із задоволенням для себе і свого собаки, формуючи потрібні реакції і поведінку.

Звичайно, результат ви відчуєте не за тиждень. Утім, це абсолютно можливо і дасть вам суперздатність виховувати собаку без насильства. Окрім того, ці методи прекрасно працюють не лише з песиками. Легенда світу кінології Карен Прайор у книзі «Не гарчіть на собаку» наводила безліч прикладів, як послуговуватися цим у житті і на роботі. З дітьми і дорослими. Тому не поспішайте злитися через свого собаку, а принаймні замисліться про це.